ВИХОВАННЯ ЛЮБОВ'Ю

Виховання дитини - складний процес, у багатьох батьків виникають труднощі, коли вони не знають, як владнати велику кількість виховних проблем.

Класичний приклад про дисципліну :

Дуже часто батьки вважають, що дисципліна - це головний спосіб виховання. Але дисципліна - це тільки один з аспектів спілкування з дитиною. Для деяких батьків дисципліна стає самоціллю, і вони проявляють дуже мало любові, яка могла б принести дитині втіху. Більшість дітей невпевнені, що їх люблять безумовно і незалежно від обставин. Нерідко батьки вважають, що вони природно передають свою любов дитині. Але це не так. Проблема полягає у тому, як показати дитині свою любов, привчаючи її до дисципліни. Батькам треба вчитися приймати дитину такою, яка вона є. Дитина з перших років життя знаходиться в атмосфері сімейних стосунків. Не можна забувати, що на формування дитини впливає не тільки сім'я, але й особливості темпераменту дитини. Вроджені риси характеру впливають на те, наскільки важко буде виховувати дитину. Батьківський вплив може поміняти вроджені риси характеру у гіршу або кращу сторони. Від доброзич­ливості оточуючих залежить фізичне й емоціональне здоров'я дитини, її вміння контактувати з іншими. Діти, яких поважають, вчаться поважати інших. Малюки, про яких турбуються, навчаються того, як саме виявляти турботу. Любляча дитина знаходить радість у радості іншого. В одному з опитувань для дітей було таке запитання: «Уяви, що ти розбив ненароком улюблену мамину вазу. Як би тебе покарали?». Відповіді були різні, але за ними можна визначити, наскільки гуманні міжособистісні стосунки у сім'ї. І на жаль, тільки незначна кількість дітей були впевнені, що батьки їх розуміють і не покарають. Дитина, яка не відчуває любові, своєю поведінкою намагається привернути до себе увагу, робить усе (і, як правило, частіше погане), щоб ЇЇ помітили, щоб до неї були небайдужі. Малюк демонструє перебільшений біль або заперечує його, навіть якщо дуже боляче. Таким чином інтуїтивно приходячи до висновку, що коли дорослим байдужі його почуття, то байдужий він сам. Виникає недовіра, віддалення від батьків. Для дітей надзвичайно важливе відчуття близькості, контакту. Недарма вони просять дорослих: «Обніми мене», «Поцілуй мене». На ці емоційні запити потрібно відповідати незалежно від того, виправдовує в даний момент дитина ваші сподівання чи ні.

Знання психологічних особливостей дитини допоможе у вихованні дітей.

Перша «вікова криза» (до 2-х років) проявляється у негативізмі дитини. Але не можна карати дитину за її поведінку, що випливає з її природньої потреби пізнання, розвитку. Необхідна вимогливість із поясненням, чому забороняють, і послідовність вимог.«Криза 3-х років» характеризується самоствердженням дитини, намаганням все робити так, як вона сама хоче. Батькам треба надавати дитині право пробувати свої сили, але не допускати, щоб вона ними керувала. Намагання будь-що зламати нас­тирливість дитини, може привести до того, що в майбутньому вона виросте або малоініціативною, або жорсткою і впертою. Треба спрямовувати енергію дитини на допомогу дорослим, підтримувати високу самооцінку, а при негативних проявах намагатись переключити увагу і зацікавити «чимось іншим.Близько 6 років розпочинається третя вікова криза у розвитку дитини, яка характеризується втратою безпосередності і наївності, потайністю поведінки, здатністю поставити себе на місце іншого. Це треба використовувати у спілкуванні та розширенні довірливих стосунків. Стосунки на основі взаєморозуміння - це коли батьки у спілкуванні з дитиною прагнуть до діалогу (не тільки самі говорять, але й слухають дитину).

Допомагає в налагодженні співробітництва на правах партнерів організація сумісної діяльності в сім'ї.

У будь-якій спільній діяльності, у спілкуванні треба виявляти почуття дружби, готовність прийняття любові. Проявляти такі почуття треба щиро. Діти інтуїтивно відчувають нещирість.

Виховання любов'ю не означає вседозволеності, не терпить нешанобливого ставлення, але водночас є настільки мудрим, що дозволяє дітям робити помилки і вчитися на них.

Дитина повинна знати не лише свої права у сім'ї, суспільстві, але й права батьків, інших людей.

Кожна дитина має право:

- бути любимою без усяких сумнівів;

- рости у безпечному фізичному та психологічному середовищі;

- на забезпечення необхідних умов для її вчасного фізичного, інтелектуаль­ного, морального, емоційного, естетичного та соціального розвитку;

- висловлюватися і бути почутою;

- на повагу її почуттів;

- на серйозне, уважне ставлення до її особистості.

Права батьків:

• повага і розуміння дітьми;

• увага до дітей до батьківських потреб;

• на відпочинок;

• на задоволення духовних потреб і інтересів;

• на особисте життя тощо.

Розуміння необхідності поважати права один одного досягається завдяки дієвій любові.

«Стилі ви­ховання»

У кожній сім'ї свій своєрідний стиль спілку­вання. Власне, вміння взаємодіяти з дітьми - дуже важлива річ. Ви можете запитати себе, де знайти час на спілкування, адже сьогодні динаміка життя надто швидка. Усе відбувається поспіхом. Пригадайте, як починається ранок у вашому домі. Зранку ви віддаєте дітям на­кази, нагадуючи, як вони мають поводитися протягом дня.

Наступного разу зустрічаємося з дітьми вже ввечері. Спільна вечеря, розмова ство­рюють сімейний комфорт. Саме такі хвилини можуть згуртувати і зміцнити сім'ю. Однак, знову спілкування обмежується коротки­ми фразами. Хіба ж можна поспілкуватися, коли ввімкнений телевізор, і якась жінка вже втретє рекламує переваги прального порошку?

Дослідники стверджують, що батьки роз­мовляють із дітьми приблизно 15-20 хвилин на день. Із них 10-12 припадає на роздавання наказів. Учені визначили, що загалом існує три моделі спілкування: демократична, авторитар­на, ліберальна.

Батьки, схильні до авторитарного стилю, мають тенденцію до карально-насильницької дисципліни; надмірно контролюють усі вчин­ки дитини, вимагають від неї покірливості, нетерплячі до дитячих недоліків. Унаслідок цього в дитини розвивається невпевненість у собі, страх, мстивість, агресивність стосовно слабших, занижена самооцінка. Авторитарний стиль виховання в сім'ї викликає у дітей від­чуження від батьків, почуття своєї небажаності в родині.

Батьки, які вибирають ліберальний стиль виховання, майже не контролюють поведін­ку дитини. Проявами ліберального стилю мо­жуть бути вседозволеність, виконання всіх за­баганок дитини, невиправдана ідеалізація її батьками. Такий стиль виховання може сфор­мувати в дитини надмірне самолюбство, за­тримку емоційного розвитку, відчай, недові­ру до дорослих, озлобленість, розчарування. Можуть проявлятися також інфантильність, егоїзм, упертість, вередливість, завищена са­мооцінка.

Батьки - прихильники демократичного стилю виховання - поважають особистість дитини, приймають її такою, якою вона є; да­ють зрозуміти дитині, що її справи важливі для них; довіряють, заохочують самостійність, за­суджують не саму дитину, а її вчинок, прислу­хаються до думок дитини, проводять разом із нею вільний час, допомагають розвивати її здібності. Діти в таких сім'ях прислухаються до порад батьків, наслідують адекватні чо­ловічі та жіночі риси поведінки, зростають упевненими в собі, добре соціально адапто­ваними.